Влад Чумаченко про скелелазний туризм в Україні

Влад Чумаченко – альпініст, скелелаз, керівник дитячого табору “ЕкстреМал” та проєкту CLIMB_Korostyshiv. Нещодавно став головою комітету з розвитку скельних районів в Україні при Національній федерації альпінізму та скелелазіння. Людина, яка щиро турбується про розвиток скелелазіння в Україні. Ми поговорили з Владом про перспективи скелелазного туризму в Україні та про те, чому альпінізм – це не шахи…


Влад Чумаченко

Альпініст, скелелаз з досвідом сходжень вищих категорій складності. Керівник та гід дитячого творчо-спортивного табору “ЕкстреМал”.

У вільний час: “Скелелазіння – це те, чим я реально живу. Ну і ще – дві мої донечки. Свій вільний час я намагаюся проводити з ними. Останнім часом вони в захваті від поїздок на скелі і я починаю і їх вже потрошку навчати”.

Улюблена фраза: Жан-Поль Сартр: “Сенсу життя не існує, нам доведеться вигадати його самим”. Вважаю, що так і є.

Улюблене місце відпочинку: “Душею я відпочиваю або в Коростишеві, на своїх рідних домашніх скелях, або в Міжрічинському парку на Чернігівщині, де збереглися справжні дикі ліси та болота, де дуже мало людей, немає мобільного зв’язку”.

Владе, розкажіть, як почалось ваше захоплення скелелазінням? 

Альпінізмом я почав цікавитись ще в шкільні роки, через те, що батько був пов’язаний з гірським туризмом. Це дуже схожі напрямки діяльності, я досить багато часу проводив в горах. Більш-менш професійно почав займатись альпінізмом в студентські роки, коли робив найскладніші сходження. Потім працював у контрольно-рятувальній службі кілька сезонів. 


Дитячий творчо-спортивний табір “ЕкстреМал”

А коли і чому виник табір “ЕкстреМал”?

Дитячий творчо-спортивний табір “ЕкстреМал” – це справа мого життя. Виник він ще 18 років тому, через те, що ми дуже цінуємо європейський підхід щодо безпеки супроводу сходжень в гори. В якийсь момент стало зрозуміло, що перенавчити дорослих – це дуже складний шлях. А для того, щоб змінити структуру поводження в горах, треба вчити дітей, займатись ними змалечку, привчати їх до безпечного, екоцентричного поводження в аутдорі. Тому і виник цей табір. Ми займаємось тут скелелазінням, походами по різних заповідниках України, альпінізмом в Грузії, походами в Гімалаях, зимовими виїздами на Синайський півострів – і все це з дітьми. З дітьми ми навіть підіймались в Гімалаях на висоту понад 4000 метрів.


Табір “ЕкстреМал”. Робота з дітьми.

Ми не просто даємо дітям спробувати трошки пролізти по скелі чи багаття розвести. У нас діти безпосередньо самі виконують всі маніпуляції під постійним контролем інструкторів. Наприклад, якщо дітки лазять по скелях, то їх не страхує інструктор – він їх навчає, як страхувати один одного, як працювати у зв’язці. Поступово ми йдемо від таких простих кроків до категорійних сходжень. Головне для нас – навчити дітей забезпечення безпеки, прищепити любов до гір, до природи, навчити взаєморозуміння.

Тож, табір – це саме те, що дозволяє мені не лише отримувати задоволення від життя, а ще й заробляти гроші. А з цього витік інший напрямок діяльності.


Пробивання нової траси. Високий Камінь, Коростишів.

Це ви про підготовку нових трас по Україні? Чому ви стали цим займатись? 

Коли 18 років тому в Криму починалась діяльність табору, там не було ніяких проблем з альпіністськими трасами, їх там були тисячі. Але після початку війни нам довелось покинути півострів і встало питання, що на материковій Україні дуже мала концентрація простих скелелазних трас. А це саме ці траси відповідають за розвиток скелелазного туризму в регіонах.

Якщо говорити про Італію, то траси там починаються з II категорії складності – вони дуже прості й навіть ті, хто просто лазять лише вихідними, можуть легко піднятись такими маршрутами, вони добре облаштовані, безпечні. У нас в Україні домінують маршрути VI категорії складності. Через це у нас дуже слабко розвинений скелелазний туризм, бо людям, які не хочуть займатися цим професійно, все одно доводиться тренуватись, щоб лазити на середньому рівні. 


Райхове озеро, Коростишів.

Чому склалась така ситуація?

Простими трасами займатись ніхто не хоче. Бо зазвичай б’ють (тобто, облаштовують) траси спортсмени для спортсменів. Їм не цікаві прості маршрути. Тому ми з командою табору “ЕкстреМал” почали облаштовувати прості скелелазні траси, і за останні два роки проклали вже майже сотню нових маршрутів по всій Україні. Так народився спочатку проєкт CLIMB_Korostyshiv, який був повністю присвячений розвитку скелелазіння навколо саме Коростишева в Житомирській області. 

А зараз мене запросили до Національної федерації альпінізму та скелелазіння і я очолюю комітет, який займається розвитком скельних районів взагалі по Україні. Наша мета – підіймати культуру скелелазіння через велику кількість простих трас. Щоб біля кожного великого міста були облаштовані скелі, й люди, які захоплюються таким видом спорту та відпочинку, могли групами, родинами вибиратися туди та тренуватися, опановувати навички безпечного пересування.


Влад Чумаченко. Коростишів.

Які найбільші проблеми, з якими ви стикаєтесь при пробиванні нових трас?

Головне та найгірше – це сміття. Насправді, масштаби цієї проблеми жахають. Найближчими вихідними ми проводимо екологічну акцію саме через те, що ми знайшли дуже перспективну для тренувань скелю, але кілька років сусідній приватний сектор перетворював її на своє маленьке сміттєзвалище. І цими вихідними ми будемо все це прибирати. На жаль зараз, яка б не була дика місцина, скрізь є скляні або пластикові пляшки.


Сміття – головна проблема при облаштуванні нових трас.
Еко-акція зі збору сміття в Коростишеві.

Друга складність – це комунікація з землекористувачами. Інколи скеля може знаходитись на території заповідника, або лісництва, або об’єднаної територіальної громади. Раніше скелелази просто приходили і тихенько робили там собі маршрути. А потім туди починали їздити люди і виникали конфлікти, бо місцеві мешканці бачили, що хтось заробляє гроші на їхньому природному ресурсі. Чи хтось просто витоптує землю, де не можна, де якась червонокнижна рослинка або тваринка може бути. Не існувало напрацювань з налагодження такої комунікації. Зараз саме в рамках роботи Комітету розвитку скельних районів ми почали розробляти такий алгоритм. 

Можу похвалитись, що пару тижнів тому у нас була вже перша вдала комунікація. Одне з найперспективніших місць для скелелазіння – це територія Національного природного парку “Бузький Гард” на Миколаївщині. Але майже всі скелі тут знаходяться в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Тож, ми вийшли на комунікацію з адміністрацією парку, і тепер нас консультують їх ботаніки: ми просто кажемо, де хочемо робити маршрут, а вони досліджують скелю, кажуть, чи можна чи ні. 


Скелі. Коростишів.

Так, інколи, ми через це втрачаємо якісь дуже цікаві для нас скелі, але ж природа первинна, і якщо вже скелелази та альпіністи не будуть екоцентричними у виходах на природу, то чого вже чекати від звичайного туриста. 

Для мене посада в комітеті – це перш за все такий дипломатичний інструмент, який дозволяє налагоджувати подібні комунікації. Я дуже вдячний адміністрації парку, вони йдуть на зустріч, розуміють, що скелелазіння – це вже олімпійський вид спорту і ми маємо розвивати його. І це не кажучи, що це дуже потужний вектор розвитку регіонального туризму. Тож, “Бузький Гард”, який відомий своїм рафтингом, може стати “Бузьким Гардом”, який буде відомий на всю Україну, а може і на всю Європу, як місце, куди можна приїхати та знайти сотні скелелазних трас! Там дуже великий потенціал. 


Табір “ЕстреМал”. Літня зміна.

Повернемось до діяльності табору “ЕкстреМал”. Він має літні зміни, чи не так? А хто може до нього потрапити – хто завгодно, чи тільки ті діти, які займаються постійно?

Дітки, які постійно у нас займається, стають нам дуже близькими, ми багато з ними спілкуємось. Вони – наша команда стажерів та інструкторів. А до табору ми хочемо, щоб приїжджало якомога більше людей, які зовсім не займаються, з якими ми починаємо з азів. 


Дитячий трекінг в Непал.

Насправді, головна задача нашого табору – це не навчити дитину лазити по скелях. Для цього є тренажери, для цього необхідно постійно багато тренуватися. Наша мета – навчити її робити це безпечно. Тобто ми більше уваги приділяємо безпеці в горах: як планувати сходження, як в’язати мотузки, як орієнтуватись на місцевості тощо. Тому наші виїзди в першу чергу для тих, хто з цим не знайомий. 


Табір “ЕстреМал”. Літня зміна.

Для декого і цього достатньо, і дитина повертається потім раз на рік, бо їй кайфово проводити час в таких умовах, на скелях. А комусь недостатньо – для них є програма розвитку. Декому ми навіть пропонуємо долучитись до нашої команди стажерів та інструкторів. Бо коли наймаєш інструкторів зі сторони, навіть із дуже крутими спортивними резюме, вони по-іншому спілкуються з дітьми. Їхній підхід більш спортивний. А ми кажемо про культуру гірських гідів, вона більш властива європейській школі. У нас немає завдання муштрувати дітей чи вимагати дисципліни. Ми хочемо, щоб дитина полюбила наш спосіб життя. 

Тож, так, ми хочемо, щоб кожного року приїжджало більше новачків – всім діткам зазвичай цікаво. І тут не важливо, який ти – спортивний чи не дуже. Тут головне, чи користуєшся ти мозком. Як колись шуткував мій вчитель: “Альпінізм – це вам не шахи, тут весь час думати потрібно!”. Тут постійно змінюється рельєф, погода, обставини навколишні, треба вміти все це враховувати, дбати про безпеку.


Табір “ЕстреМал”. Літня зміна.

Чи популярні взагалі такі табори? Особливо цього літа?


Взагалі, я поки можу з впевненістю казати лише про докарантинні часи, бо зараз у нас реально нова ера, ми в ній робимо лише перші кроки і бути впевненим в якихось трендах поки не можна. Скажу, що на календарі вже червень, а у нас ще не весь табір заповнений. Хоча зазвичай вже в травні не було місць і ми були змушені організовувати додаткові зміни чи відмовляти комусь. 

Так, попит трохи впав. Зазвичай у нас діти на зміні багато переїжджають, програма насичена різними локаціями, пішохідними маршрутами. А зараз ми шукаємо варіанти, як залишити таку ж кількість вражень, але зробити програму дешевшою.

От до речі, як раз зараз, з огляду на популярність внутрішнього недорого туризму, ми працюємо над створенням одного з перших на території Полісся кемпінгів. Це буде такий супер бюджетний варіант проживання в наметах, але з біотуалетами та душовими кабінами. Щоб люди мали можливість ночувати в облаштованому по-європейськи кемпінгу. 


Територія нового кемпінгу. CHU camping.

Як думаєте, чи буде такий кемпінг користуватись популярністю?

Взагалі, культура кемпінгів, як дешевого аутдор проживання, дуже популярна у світі. Скрізь, якщо є заповідник, то біля нього зазвичай є і кемпінг. Для того, щоб люди не селились дикунами, як це зазвичай відбувається у нас в Карпатах, та не використовували гори як туалет та смітник. У нас запит на відпочинок в кемпінгах лише формується, але ми хочемо бути одними з перших, хто на це відреагує. 

Нам вдалось придбати шматочок землі біля села Високий Камінь – це дуже мальовничі місця Житомирського Полісся – і зараз ми там створюємо комфортні платформи під намети, місця відпочинку з багаттям, будемо забезпечувати відвідувачів водою, дровами, біотуалетами, будуть душі. Тобто, людині не доведеться ні за що переживати – побутова частина на нас, а людина може спокійно собі тренуватись на скелях, ходити на байдарках, каяках, їздити велосипедом. 


CHU camping.

Багато де у світі взагалі заборонено де попало ночувати в наметах та робити багаття. Але для того, щоб у нас можна було вводити таку заборону, має бути альтернатива. І така альтернатива – це саме буде мережа кемпінгів. Нас дуже надихає, що не лише ми цим займаємось. Ми знаємо, що на Чернігівщині Парк природи Беремицьке відкриває власний кемпінг. Є кемпінги, на які ми орієнтуємося – це “Білий Слон” у Карпатах на Черемоші та “Білий Бізон” на Дністрі. Тобто, вже формується новий кластер людей, яким не цікаво в лісі ховатися від людей, ходити в туалет в кущі, вигадувати, як приготувати їжу чи помитись – вони хочуть мати можливість з комфортом зупинитись в кемпінгу. 


Дахаб, Єгипет.

Фото: Vlad Chumachenko

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *