Не совок: Олена Загребіна про радянські мозаїки як мистецькі та туристичні об’єкти

Монументальні твори радянської доби були свого часу важливим інструментом пропаганди, проте не завжди та не скрізь. Парадоксально, але саме у цьому, найбільш помітному для широкої публіки, виді мистецтва, могли відносно вільно працювати художники-новатори, бунтарі, шістдесятники.

Величезні мозаїки, фрески, панно, якими візуально прикрашали громадський простір, для багатьох – лише привиди тоталітарного минулого. Інші ж можуть розгледіти серед них справжні шедеври.

Ми поговорили з художницею та засновницею спільноти “Чернігів монументалізм” Оленою Загребіною про те, чому варто придивитися до монументальних об’єктів прямо зараз. 



Олена Загребіна

Художниця, викладачка, кураторка, дослідниця, засновниця мистецької платформи “Жива шафа“, координаторка спільноти “Chernihiv Monumentalism“.

“Люблю виклики в мистецтві. Експериментую з простором та матеріалами. Ціную сміливість та іронію у мистецькому вислові художника. Люблю наївне мистецтво як прояв щирості та близькості до природного стану людини. Останнім часом захоплююсь масштабними архітектурними проєктами та творами ленд-арту”.

Що надихає: “Подорожі, ліс, життя”.

Улюблене місце відпочинку: “Седнів”.

Фото Pavel Khodymchuk


Коли ми говоримо про монументалізм – що саме маємо на увазі?

Треба відрізняти монументальне мистецтво і монументалізм. Монументальне мистецтво існувало протягом багатьох століть, а монументалізм пов’язаний з періодом ХХ століття. Особливо багато створювали у період 60-90-х років. Це мозаїки, вітражі, архітектурні елементи, чеканки, декоративні панно, навіть цілі комплекси споруд.

У цих роботах художники, обтяжені соцреалізмом, могли піти в якісь абстрактні теми… це було цікаве для них поле діяльності. Є багато художників, які працювали унікально в цьому стилі – Алла Горська, Віктор Зарецький, Іван Литовченко. Їхні твори просто вражають. 


Мозаїка “Боривітер” у колишньому ресторані “Україна”, Маріуполь. Автори: Алла Горська, Віктор Зарецький/ фото Євген Нікіфоров

Як розпочався проєкт Чернігів монументалізм?

Ще коли ми навіть не думали, що будемо займатись збереженням (монументальних творів – ред.), до мене надійшла інформація з різних джерел, що деякі мозаїчні панно в Чернігові будуть знімати, і на їхньому місці будуть мурали. Коли я це почула, стало якось зле, адже будь-який історик, мистецтвознавець скаже, що це дуже коштовна і дорога робота, і перш ніж її демонтувати, треба подумати, чи варто це робити. 



“Материнство” – твір Заслуженого художника України Євгена Павлова на фасаді чернігівського пологового будинку, 1989 рік.

Площа 14 на 5,5 метрів, 119 плит, вага 7 тон.

Мозаїка була демонтована через роботи з утеплення, 15 жовтня 2019 року перевезена на зберігання до Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана

Фото 0462.ua


Під загрозою була мозаїка на пологовому будинку. Одного разу я підійшла туди і побачила, що панно вже демонтоване і лежить, обережно складене біля будівлі. Відразу почала бити на сполох, дзвонити у Спілку художників, в музей, казати, що треба щось вирішувати. Панно зняте, його подальша доля невідома.

Не відразу мене підтримали, спочатку були такі фрази – навіщо тобі це потрібно, займайся своїми справами… Але я просто не могла нічого зробити – це був якийсь особистий виклик, я мала принаймні спробувати зберегти цю культурну спадщину. 


Фрагменти демонтованого панно “Материнство”/ фото Олена Загребіна

Я зв’язалася з директором художнього музею і він погодився прийняти туди мозаїку на постійне зберігання. Один з керівників, який займався реновацією пологового будинку, вийшов на контакт і дав мені конкретну інформацію, які документи потрібно зібрати. Ми взяли лист від дружини автора, де вона підтвердила, що не заперечує проти передачі мозаїки. 

У такий спосіб “Материнство” переїхало до художнього музею. Це був перший прецедент. І тоді, у жовтні 2019 року, ми створили на Facebook сторінку Chernihiv Monumentalism та почали там викладати фото інших мозаїк. 


Перевезення мозаїки “Материнство” до музею/ фото KrajSvitu: Новини туризму

Яка головна мета цього проєкту?

Перше – популяризація, вона найбільш дієва. Ти зробив якийсь пост, його прочитали, поділилися. Дехто до цього ставиться скептично, але так люди починають потроху цікавитись темою. І ти можеш навіть не помітити, як твій світогляд потрошку змінюється. Це найдоступніша задача.



Мозаїка на колишньому дитячому садку в Чернігові.

Автор – Євген Павлов, 1990-ті роки.

Олена Загребіна: “Це одна з найяскравіших мозаїк у Чернігові.
Нагадує роботи Жоана Міро, фігури дуже пластичні та сповнені емоцій, що досить нетипово для монументальних робіт”.

Фото: Роман Закревский (Roman Zakrevsky) 


Друга мета пов’язана з більш складним процесом – це надання цим пам’яткам статусу нововиявлених об’єктів культурної спадщини. Це дуже довга історія і вона не залежить від конкретної спільноти в якомусь місті, – це залежить від законодавчої бази. Наскільки вона зараз готова прийняти ці об’єкти по всій Україні. Зараз ми стоїмо на порозі розробки певного алгоритму дій щодо збереження таких пам’яток. 


Волонтери, які допомагали переносити мозаїку “Материнство” до музею/ фото Роман Закревский (Roman Zakrevsky)

Третя частина – це насправді захоплюючий квест, – збереження своїми силами тих об’єктів, які ми можемо перевезти до художнього музею. Ніколи не думала, що доведеться займатись таким. Але останнє наше надбання – панно Галини Севрук, стане однією з перлин його експозиції. 


Декоративне панно “Давній Чернігів” (1981) Галини Севрук виконане в техніці “набірної кераміки”/ фото Pavel Khodymchuk

Ще один напрямок – це робота на випередження з наступними поколіннями. Це діти, підлітки, які споглядають за цим процесом, – і у них це викликає певну зацікавленість. Ми плануємо робити лекції, майстер-класи для дітей, – наприклад, створити якусь невеличку мозаїчну форму. Зараз небагато є людей, які працюють з монументальним мистецтвом і хотіли б цим поділитися. Можливо будемо запрошувати київських митців, які б могли показати, наскільки це  кропітка і захоплива робота. 



Олена Загребіна: Мозаїка – дуже давня художня мова, яка несе в собі концентровану красу світу – сама складається з міліардів виблискуючих камінців, так само як людство з міліардів людей“.

Фото: Роман Закревский (Roman Zakrevsky)


Отже, перший “порятунок” об’єкту стався випадково. А з другим була інша історія – тут ви вже діяли на випередження. Розкажіть, як усе було. 

“Давній Чернігів” – це робота київської художниці Галини Севрук. Панно створювалось спеціально для готелю Градецький на тему древнього Чернігова. У той період художники багато працювали з такими замовленнями, їх централізовано направляв на ту чи іншу роботу худкомбінат. (Готель “Градецький” довго не працював і був проданий у 2018 році, наразі всередині відбуваються роботи з демонтажу старих конструкцій – ред.).


Фрагмент панно “Давній Чернігів”. Діва-птаха “Гамаюн” – міфологічний символ пророцтва та доброї звістки/ фото Pavel Khodymchuk 

Кожного разу проходячи повз Градецький, спостерігаючи, як з вікон вилітають рами, шафи, я розуміла, що навряд чи там щось залишилося, але хотілося дізнатись.

Вийти на зв’язок з власником було непросто. Це людина з зовсім іншої орбіти. Але я зрозуміла, що якщо ми не зробимо цього зараз, потім вже може бути пізно, і це мене рухало до мети. 

Завдяки своїм колегам, учасникам спільноти, я знайшла номер телефону власника і напряму спитала, чи можливо дізнатись про це панно і чи можливо його зберегти, передавши в художній музей. Він дав позитивну відповідь.

Ми провели в готелі цілий день і демонтували панно, це був день свята!  


Збереження панно "Давній Чернігів"(1981) Галини Севрук

20 червня 2020 року демонтаж панно видатної художниці Галини Севрук в інтер'єрі готелю Градецький. Чернігів. Оператори – Дмитро Фальчевський, Роман Закревський. Монтаж – Олександр Чепурний. Музика -Роман Ткачов.Chernihiv Monumentalism, 2020.

Опубліковано Chernihiv Monumentalism Середа, 24 червня 2020 р.
Панно “Давній Чернігів”, фрагменти мозаїки “Материнство” та інші експонати, пов’язані з монументалізмом, планують показати на виставці в чернігівському художньому музеї восени 2020 року

Зараз багато говорять про те, що радянські мозаїки в майбутньому можуть стати туристичними об’єктами. Як ви це бачите?

Поки їх тільки намагаються зберегти, а питання туризму буде виникати постфактум. Зараз багато мозаїк закриті банерами, деякі знаходяться на занедбаних будівлях як, наприклад, “Хімтекстильмаш” (чернігівське підприємство – ред.). А мозаїка там у чудовому стані – вона дуже класна, абстрактна.


Мозаїка на будівлі “Хімтекстильмаш”/ фото Роман Закревский (Roman Zakrevsky)

Але вже зараз ці об’єкти можна включити в екскурсії – без питань. Лише з поправкою на те, що деякі мозаїки потрібно відкрити, десь почистити дерева навколо… Я знаю, що київські гіди вже водять подібні екскурсії, навіть онлайн. Є зацікавленість в цьому і від жителів інших міст, і країн. 


Аудіовізуальне шоу “Discover Ukraine: Bit by Bit”.
У листопаді 2019 року на будівлі Музейного кварталу Відня показали анімовану проєкцію, створену на основі українських мозаїк 60-80-х років.

Багато хто з американців і європейців цікавляться цим питанням, бо у них такого немає. Але перше – це треба, аби самі мешканці міста розуміли, що це майбутній потенціал.

Якщо такий об’єкт знаходиться на вашій будівлі, це можна зробити своїм обличчям… Було б дуже добре, щоб власники створювали з цього якісь бренди. Над цим треба працювати. 


Мозаїки на дитячо-юнацькій школі олімпійського резерву з футболу “Юність”. Автор – народний художник України Володимир Зінченко / фото Chernihiv Monumentalism

“Юність” увійде до каталогу “Ukraine. Art for Architecture. Soviet Modernist Mosaics 1960 to 1990” берлінського видавництва DOM publishers / фото Роман Закревский (Roman Zakrevsky)

Як ви аргументуєте свою позицію у розмовах з людьми, які не вважають радянський монументалізм мистецтвом?

Насправді я спокійно до цього ставлюся, адже ми усі різні і по-різному оцінюємо ті чи інші речі. Немає сенсу щось нав’язувати. Це питання особистого відчуття. 

Але чому ми дуже багато речей критикуємо, зневажаємо, не любимо? Тому що нічого про це не знаємо. Коли ти дізнаєшся історію якогось об’єкта – в тебе змінюється точка зору на ці питання. 



Мозаїка на фасаді Літнього театру в Чернігові.

Ескіз – Микола Ткачов, виконавці – Тетяна Федоритенко, Віталій Василевський, 1987 рік.

Олена Загребіна: “З мозаїкою на Літньому театрі пов’язана цікава історія. Для створення цього панно була використана галька, яку привезли спеціально з моря. Вона у поєднанні зі смальтою створює додатковий об’єм та підкреслює фактурність мозаїчного панно”.

Фото: Pavel Khodymchuk


Скільки об’єктів ви вже виявили у Чернігові?

Приблизно 30 об’єктів ми знаємо. Концентруємося на тих, які більші, знаходяться в центрі міста. Є панно, які недоступні – наприклад, всередині колонії. Тож, якщо ти не знайдеш інформацію про них в архіві, ти можеш і не знати, що там щось знаходиться.

Тому це дуже надихає на дослідження. Багатьох художників вже немає. А з тими, хто залишився, не завжди легко налагодити контакт.


Мозаїка у Чернігівській виправній колонії №44.
Автор – чернігівський художник-монументаліст Віктор Магдаченко/ фото Chernihiv Monumentalism

Зараз ви займаєтесь збереженням ще однієї мозаїки на будівлі, яка реконструюється. Як відбувається цей процес?

Мозаїка, яка знаходиться на ДК Хіміків (Чернігівський міський Палац культури імені Радченка – ред.) є унікальним зразком. Якщо його прибрати, ми втрачаємо обличчя саме цього періоду – адже дуже важко зберегти якісь об’єкти з 70-х років. 


Мозаїка на Палаці культури ім. Радченка, Чернігів/ фото Роман Закревский (Roman Zakrevsky)

Була петиція за її збереження, яка набрала необхідну кількість голосів. Відповідь ми отримали, але вона досить не конкретна. Поки припинилися будівельні роботи у зв’язку з карантином.

Я сподіваюсь буде можливість надати цій пам’ятці певний статус. Якщо б ми знали автора цього панно, можливо це було б трошки простіше. 

Палац культури був зведений в кінці 60-х на початку 70-х років. Це була на той час досить сучасна будівля. І ми знаємо, що всередині, в самому палаці, працював над мозаїчними зображеннями Григорій Довженко – один з плеяди відомих художників-бойчукістів (творець відомих “Кам’яних вишиванок” у Новій Каховці – ред.). 


Фото Chernihiv Monumentalism, фото Роман Закревский (Roman Zakrevsky)

У Новій Каховці, де він оздоблював багато об’єктів, з його робіт зробили туристичний маршрут. Підтвердити, що це мозаїчна робота Довженка, ми поки не змогли. Але можна припустити, що він так чи інакше брав участь у створенні панно на фасаді, міг цю композицію продумати.

Однозначно вона має історичну цінність. Там зображена дівчина в українській сорочці, є моменти, пов’язані з працею “Хімволокно” (чернігівське підприємство, яке будувало палац – ред.). Це безпрецедентний і дуже цікавий твір, який майже не потребує реставрації.

Треба розуміти широко історичний контекст, а багато людей живуть чомусь сьогоднішнім днем. 


Фрагмент мозаїки на Палаці культури ім. Радченка, Чернігів/ фото Роман Закревский (Roman Zakrevsky)

Які ще цікаві монументальні роботи є у Чернігові?

Якщо все буде добре, окрасою міста стане також панно на колишньому ресторані “Дружба”, яке зараз закрите банером. Як казав відомий дослідник Євген Нікіфоров, таких робіт він бачив дуже мало. Це одна з перлин монументального мистецтва в Чернігові та в Україні. 



Була дуже довга дорога аби з’ясувати, – хто ж автор. З’явилася інформація, що це київський художник Ілля Толкачов, але її потрібно було перевірити.

Вирішили шукати контакти його сім’ї, і наразі вже підтвердили авторство. Його дружина показала ескізи цього панно і розповіла, що зазвичай він над об’єктом працював самостійно. Тобто уся ця робота була, скоріш за все, зроблена ним персонально. Зараз ми хочемо знайти очевидців цього процесу.

На жаль, ми поспішаємо з дослідженням цього мистецтва, адже багато його творців, учасників процесу, відходять у вічність. І саме зараз, найближчими роками, ще є можливість з ними поспілкуватися.



Панно на фасаді колишнього ресторану “Дружба” в Чернігові.

Автор: Ілля Толкачов, початок 80-х років.

Олена Загребіна: “На цій мозаїці зображений ворон/орел/Симаргл – тут вже творча інтерпретація, і дерево життя. Каркас зроблений з бетону, облицювання – смальтою. На каркасі вона відлущується, тож є потреба в реставрації. А всередині зображені музика, сім’я, різні сюжети, пов’язані з родом – вони у дуже гарному стані”. 


Тепер перед нами ще одна задача – подальше спілкування з власниками. При найкращому збігу обставин це панно буде відкрите після реставрації, щоб чернігівці могли його побачити. І аби ми мали ще один прекрасний твір мистецтва в просторі міста. 

Головне фото: Роман Закревский (Roman Zakrevsky), текст: Наталія Скороход


Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *