Цикорна історія: Ірина Варламова про те, як з невеликого села зробити осередок агроекотуризму

2020-й рік був оголошений роком сільського туризму в Україні. Потім сталася пандемія, і тепер експерти прогнозують ще більшу популярність “зелених” напрямків відпочинку, де мало людей і багато свіжого повітря.

Агро-, еко- та гастротуризм приходять в українські села стараннями різних людей. Історією однієї з них ми хочемо поділитися з вами.  

Ірина Варламова – юрисконсульт, яка разом з однодумцями взялася за відновлення цикорного бренду в невеличкому селі на 380 мешканців. Нині 7 місцевих родин вже вирощують тут цикорій, а туристи приїжджають скуштувати духмяний напій. Ми поговорили з Іриною про великі ідеї та маленькі секрети їхньої реалізації.  


Ірина Варламова 

Ініціаторка проєкту з облаштування цикорної кав’ярні-бібліотеки з аграрною та екологічною тематикою в селі Залізняк Сумської області. Цей бізнес-план здобув перемогу на IV Всеукраїнському конкурсі “Неймовірні села України 2019” та отримав грант 100 тис. грн на реалізацію. 

Що надихає в роботі: “Можливість створювати нове, ламати стереотипи”.

Улюблене місце відпочинку: “Наш Крим, мис Фіолент. Також люблю подорожі Україною в місця, де ніколи не була”.

Головне правило: “Іти своїм шляхом у житті, а перепони перетворювати на можливості”. 

Ірино, як почали займатися проєктом з агроекотуризму?

Рік тому мене запросили працювати в нашу Верхньосироватську ОТГ – допомогти бібліотеці запровадити нові види діяльності. До того я мала 6 років юридичного фаху, працювала з промисловими підприємствами – і газовими заправками, і металообробкою… Тож для мене це був новий пригодницький досвід – почати діяльність в іншій сфері.

Публічна бібліотека була першим закладом нашої ОТГ, який взяв на себе участь у грантовій діяльності. Пілотну заявку ми подали на дуже великий грант – “Малі міста – великі враження”. Там пройшли лише перший етап, адже було мало досвіду – ми тільки почали вчитися. А другим став всеукраїнський конкурс “Неймовірні села” від Agroportal, куди ми впевнено подали свій Залізняк. Там знаходиться філія бібліотеки, на базі якої і розроблявся проєкт.



Нам дуже сподобалася сама концепція – конкурс бізнес-плану з розвитку села. І не треба було дуже великих вкладень, щось велике будувати. Цей конкурс стояв на засадах: використайте те, що вже маєте. Просто правильно на це подивіться. Оцініть свою громаду з іншої точки зору – чим вона може бути цікава, як це можна відновити, на що ви можете запросити подивитися туристів. 

Були три головні умови: розвиток зеленого туризму, популяризація аграрної діяльності й відновлення історичної та культурної спадщини.


Залізняк, фото Ірина Варламова

І ми зрозуміли, що в нас є дуже крутий шанс. Адже Залізняк – це маленьке село з населенням 380 людей, якраз поєднує в собі ці три складові. Перше: зелений туризм. Адже там є ставки і неймовірні лісові краєвиди; село славиться своїми грибами, ягодами. Друге: історично ці землі належали багатим людям – поміщикам. У XIX-XX ст. це були поміщики Золотницькі, які пов’язані з третьою, агро складовою, – цикорним брендом. 

Отже, ми відновили історичну сторінку про Бориса Золотницького, який мав сушарню цикорію у 1895-1899 роках (вирощували рослину орендарі). Але ця історія дуже сумно обірвалася – у Золотницького не було дітей, а його самого розстріляли у 1921 році як білогвардійця. Ми дізналися про це лише нещодавно – торік у квітні, коли у вільному доступі з’явився запис у Національному реєстрі репресованих України. 


Цикорій використовують також і для салатів, фото Сергій Гуцан

Чим жило село на момент, коли тут вирішили втілити агротуристичний проєкт?

Був депресивний настрій. В Залізняку є одвічна проблема – відсутність газу. Це дуже гнітило мешканців, адже про них нібито забули. Люди старшого покоління відчувають турботу, коли є якісь капітальні вкладення – ремонт дороги, якась нова будівля… І ніхто, мабуть, не думав, що це може бути зовсім інша направленість – туристична, агротуристична. Певні починання в зеленому туризмі були, але вони мали більше історично-виховний фокус.  


Нині туристи приїздять в Залізняк подивитися, як тут вирощують цикорій/ фото facebook

Отже, ви подали заявку… що було далі?

Проєкт “Неймовірні села” проходив у декілька етапів, загалом десь пів року. За цей час по факту ламалася свідомість місцевих мешканців, яким було важко збагнути, що мова йде саме про їхнє маленьке село, у якому можна створити щось нове.

Нам задавали дуже багато запитань: чому цикорій? Навіть місцеві, які чули прізвище поміщика, а деякі навіть пам’ятали цикорню, не розуміли, що з того можна зараз зробити. Але нам пощастило – ця тема вистрілила і багатьох зацікавила, ми виграли конкурс.

За кошти гранту у 100 тис. грн був придбаний інвентар для вирощування, перероблення та приготування цикорію. 


Частина обладнання, придбаного за кошти гранту, фото Ірина Варламова

В соцмережі ви згадували, що велику роль у перемозі зіграла співпраця зі ЗМІ? 

Так, визначальну. Нам самим без засобів інформації було б важко донести цю ідею і пройти один з етапів – онлайн-голосування. Треба було набрати велику кількість голосів, аби потрапити в десятку, – отут визначальним моментом було висвітлення цієї ідеї. Як це почалося? У квітні 2019 року я потрапила на тренінг по взаємодії бібліотеки зі ЗМІ – нас вчили робити пресанонси, пресрелізи… 

Під час конкурсу ми усі знання, отримані на тренінгу, пустили в практику. Це нам дуже допомогло пройти в десятку, тому що ми почали створювати ряд цікавих подій, на нас звернули увагу, адже це було щось новеньке. Буквально через тиждень запросили на радіо, приїжджало телебачення, знімали сюжети про те, хто такі Золотницькі та чому вони були забуті. Нас дуже підтримали і групи в соцмережах.


Цикорій, фото Сергій Гуцан

Місцевим цю ідею теж було важко донести, але преса допомогла – була публікація в тутешній газеті, і для мешканців села це був також поштовх повболівати. 

Як вони сприйняли задум?

Дуже різна реакція була на початку. І навіть сьогодні, коли ми цей проєкт вже по суті реалізували (і навіть самі в шоці, що вийшло), – є різна реакція. Але це нормально. Є люди, які нас підтримували з самого початку й усіляко допомагали. Є люди, які просто спостерігають. А є такі, хто говорить – краще б газ провели, краще б дорогу поремонтували…

Але у мене є приклад: в цьому році було зроблено нарешті в цій сільській бібліотеці ремонт. Чому? Адже зараз, коли ми втілили цей проєкт, до нас їдуть туристи. Тому є і ремонт.


Екскурсанти в кав’ярні-бібліотеці Залізняка, фото facebook
В міні-експозиції є коробочка для цикорію 1930 року, виробництва польської фабрики Ferd. Bohm & co

Отже, тепер в Залізняку вирощують цикорій – хто цим займається?

Спочатку ми хотіли створити туристичний кластер, де взаємодіють підприємці, публічна бібліотека і місцева рада. Хотіли співпрацювати з місцевим фермером, але поки що цей кластер не відбувся, адже вирощування нішевих культур – це  певний ризик для бізнесу. 

Але ми з самого початку говорили, що відновлювати цикорний бренд треба, і розповідали про саму рослину. У нас були зустрічі з місцевими, на яких ми популяризували цю культуру, говорили, що вона може зростати у них на присадибних ділянках, і це вигідно та корисно. Адже комусь, наприклад, не можна кави. А є ще цикорій салатний – весняний і зимовий. Наприклад, в Італії та Франції його сьогодні дуже широко використовують. Деякі мешканці села сприйняли цю ідею – сьогодні цикорієм займаються 7 родин села.


“Цикорна садиба” однієї з мешканок села Залізняк, фото Ірина Варламова

Тепер у нас планується навчальний семінар з обласною торгово-промисловою палатою з питань нішевих культур та створення кооперації на селі. Адже з цього можна отримувати прибуток.

Як людина з юридичною освітою розбиралася з усіма нюансами вирощування цикорію? Ви зверталися до спеціалістів?

Ні, це було підігріто власним інтересом. Зараз питання самоосвіти взагалі не проблема, особливо якщо користуєшся інтернетом. Знання інших мов теж трішки допомагає. Коли ти цікавишся, можна дізнатися багато чого – і про чилійську фабрику, яка вирощує цикорій для фармацевтики. І про те, що в Чорногорії є щорічний гастрономічний фестиваль, присвячений цикорію. Коли людина хоче – дізнається що завгодно.


Усіма новинами проєкту Ірина ділиться на сторінці Zалізний цикорій у Facebook, фото Anna Valevska 

Який продукт розробили для туристів?

За кошти гранту у нас в бібліотеці встановлене обладнання, розраховане на усі етапи виготовлення напою від корінчика до чашки: сушарка, кавомолки, електропательня. Біля бібліотеки є велика клумба, яку ми згодом переформатуємо у показовий город з різними сортами. 

Ми не можемо отримувати з цього прибуток, тож як це використовує бібліотека: ми показуємо майстер-класи з приготування кави, а потім беремо з собою термоси і вирушаємо з групою на екскурсію селом. А за придбанням уже спрямовуємо до місцевих. Якщо вони захочуть – пригостять, щось продадуть. Можливо все-таки буде створена якась кооперація, аби реалізовувати більші об’єми. 


Екскурсія в Залізняк, фото Сергій Гуцан

Туристам пропонуємо програму-мінімум: відвідування бібліотеки-кав’ярні, грядки та будівлі, що належала Золотницьким. Та програму-максимум: їдемо ще на одну з “цикорних садиб” до людей, вони розповідають, як культуру вирощують. Далі їдемо на хутір Попівка – там стара криниця і впадина, схожа на альпійський луг. Влітку там усе у квітах, прекрасна фотозона. Там бонусна програма від туристичної агенції, з якою співпрацюємо – дегустація, краєзнавчі лекції, презентації, спілкування. Інколи ще заїжджаємо в місця, де є глина і колись були цегельні поміщиків Золотницьких. Там розповідаємо про походження назви Залізняк. Залізняк – це вид міцної цегли, що дзвенить, як залізо.


Залізняк, фото Ірина Варламова

Скільки у вас вже побувало людей?

Восени 2019 року – 81, цього року – близько 30. Карантин дуже вплинув, адже зараз не можна приймати великі групи. Проте останнім часом почали радувати сімейні виїзди – є і такий тренд.

Ваші поради тим, хто хоче зайнятись створенням агротуристичного бренду?

  • Подивитися навколо: те, що може бути звичним для вас, може стати цікавим для інших.
  • Не зупинятися. Одна з моїх наставниць порадила, що від ідеї до дії має бути не більше 72 годин. Треба зробити перший крок, аби потім було шкода відступати. Коли його зробили – приберіть сумніви, і далі тільки вперед.
  • І ще одна порада щодо агротуризму: у нас країна має в цьому плані дуже великий потенціал. Тож треба шукати, приймати сміливі рішення. Адже ми маємо не менше можливостей, ніж інші.

Головне фото Сергій Гуцан

Спілкувалася Наталія Скороход

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *